Тамара Локшина,
St. Louis, USA
Родилась в 1969 году в солнечной Киргизии в городе Фрунзе (теперь Бишкек). Музицировать начала рано где-то с 8 -10 лет но боялась публичного исполнения. В 1988 году вышла замуж. В 1992 году мы иммигрировали в Соединенные Штаты. Свои гостеприимные двери нам открыл город Сент-Луис (штат Миссури), где мы и живем в настоящее время. У нас трое детей - дочка и два сына.(взрослые) Жизнь не баловала нас, но именно в трудностях Бог говорил моему сердцу через поэзию и как ни странно, собственные мелодии и рифмы прино сили утешение и поддержку в первую очередь мне самой. Когда я делилась своим пережитым с друзьями, то не раз слышала, что то, чем благословляет меня Господь через творчество может найти отклик в сердцах других людей. Это натолкнуло меня на мысль попробовать печатать свои произведения. Какие-то из них более удачные, какие-то нет, но это - мир моей души.
В 2006 году газета "Диаспора"(Сакраменто,Калифорния)посвятила свою поэтическую страничку мне где были опубликованы ряд моих произведений.
Мои песни можно прослушать на моей страничке в "Мой Мир" или приобрести написав мне и-мэил с просьбой. Будьте благословенны!
Прочитано 5911 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
